Джон Хоуп
Ігрові дані
Редагувати
Народився у 1765 р. у сімействі графа Хоуптона. У армії - з 1784 року, коли вступив корнетом до драгунського полку; через деякий час перевівся до піхоти у чині лейтенанта, та 1789 р. дослужився до капітана. У 1795 р. вже підполковник, разом зі своєю частиною був відправлений у Вест-Індію, де брав участь у операціях із захоплення французьких та іспанських колоній. Офіцера примітив генерал Аберкромбі - командувач сухопутними силами на цьому театрі, - та взяв його до себе у ад'ютанти. Повернувшись до Європи у 1799 р., отримав звання полковника, після чого опинився у Нідерландах як генеральний ад'ютант британської експедиційної армії; на цій же посаді він перебував й протягом наступних двох років, але вже у Єгипті. Після лікування від важкого поранення під стінами Олександрії прийняв командування над піхотною бригадою, та після закінчення бойових дій на "Землі фараонів" удостоївся чину генерал-майора. Протягом 1803-08 рр. служив у метрополії, а потім отримав призначення у війська, розміщені на Піренейському півострові. На чолі дивізії брав участь у бою під Ла-Коруньї, де, опинившись у ролі командувача після смерті генерала Мура, забезпечив організований відступ залишків армії та вберіг її від знищення. Відкликаний до Англії, у 1813 р. він знову повернувся командиром дивізії до Іспанії, де під час боїв біля французького кордону був знову поранений, але не залишив свого поста. Удостоєний баронського титулу, у 1814 році він відправився до Північної Америки; до 1822 був уже генерал-лейтенантом та мав велику вагу при королівському дворі. Помер у 1823 році у Парижі.
Історичний поглядРедагувати
Народився 15 липня 1765 у Хоуптон Хаус у Шотландії в сім'ї літератора та політика Джона Хоупа (1739-1785) та його другої дружини Джейн Оліфант. У листопаді 1778 року вступив кадетом у полк Х'юстона (Houston, s regiment) у складі шотландської бригади на службі Голландії, у грудні 1779 року - прапорщик, служив у Берген-оп-Зом (Bergen-op-Zoom) та Маастріхті (Maastricht), 26 квітня 1782 підвищений до звання капітана, залишив голландську службу та повернувся до Англії. У 1787 році вступив у чині капітана до 60-го піхотного полку (Royal American), у 1788 році переведений до 13-го полку легких драгунів, у листопаді 1792 року - ад'ютант генерала Ерскіна (Sir William Erskine), брав участь у кампаніях у Фландрії та Німеччині. 25 березня 1795 року - майор, 20 лютого 1796 року - підполковник 28-го полку легких драгунів, служив на Мисі Доброї Надії. У квітні 1799 переведений до складу 37-го піхотного полку (North Hampshire), брав участь у експедиції до Північної Голландії, поранений у битві під Гелдером (Helder), 27 серпня 1799 року - полковник, командир 25-го піхотного полку, у грудні - ад'ютант герцога Йоркського.
У 1800 році під командуванням генерала Аберкромбі брав участь у Єгипетській експедиції, 13 травня 1800 року - бригадний генерал, у 1801 році отримав поранення у битві під Олександрією (Alexandria), у червні вів перемови у Каїрі з генералом Белльяром (Auguste-Daniel Belliard) та домігся його капітуляції, 11 травня 1802 року - генерал-майор. У 1805 та 1807 роках - ад'ютант генерала Каткарта (William Schaw Cathcart) у Ганновері та Копенгагені, 25 квітня 1808 року - генерал-лейтенант.
8 серпня 1808 прибув до Португалії та у вересні зайняв пост губернатора Лісабона (Lisbon). Потім командував другою колоною військ генерала Мура (Sir John Moore) (10 000 піхоти 2 000 кавалерії та 40 гармат), спрямованої останнім через Тахо (Tagus) до Іспанії, увійшов у Мадрид (Madrid), але внаслідок недостатнього постачання та саботажу іспанських чиновників, повинен був зробити важкий марш через Ескуріалі (Escurial), Гуадараму (Guadarama) та Фонтіверосі (Fontiveros) до Саламанки (Salamanca), де у грудні 1808 приєднався до основних частин генерала Мура. 16 січня 1809 командував лівим флангом у битві під Коруньї (Corunna), а після загибелі генерала Мура зайняв пост головнокомандувача та своєю енергією і розпорядливістю врятував армію від повного розгрому.
У 1812 році командував дивізією у продовж невдалої спроби висадки у Данії, потім командував британськими військами у Ірландії. У 1813 році повернувся на Піренейський півострів під команду генерала Веллінгтона (Arthur Wellington), командував 1-ю піхотною дивізією у битві під Нівелленом (Nivelle), де захопив до 500 полонених, та у битві під Ниві (Nive), де був поранений. У лютому 1814 року перейшов Адоур (Adour), вторгся на територію Франції та осадив Байонну (Bayonne). Був важко поранений у ногу при вилазці французького гарнізону, але 14 квітня змусив фортецю капітулювати.
3 травня 1814 року - пер Англії з титулом барона Ніддрі (Baron Niddry), командував військами у Північній Америці. У 1819 році - повний генерал, у 1820 році - шеф 92-го піхотного полку (Gordon Highlanders), у 1823 році - шеф 72-го піхотного полку (Duke of Albany, s Own Highlanders). Отримав вищий Хрест Ордена Лазні (1820 рік). Помер 27 серпня 1823 року у Парижі (Paris) у віці 58 років.
Був двічі одружений: першим шлюбом 7 серпня 1798 року на Елізабет Вірі; другим шлюбом 9 лютого 1803 року на Луїзі Доротеї Веддербарн, від якої мав трьох синів: Джон (John Hope) (1803-1843), Джеймс (James Hope) (1807-1854) та Чарльз (Charles Hope) ( 1808-1893).
