Баварія — нація, доступна для гри у Козаки: Останній довід королів та Козаки: Знову війна.
Прапор курфюрства Баварія
Герб курфюрства Баварія
Загальні дані[]
Має перехід у XVIIІ ст.
Юніти[]
Дописати.
Будівлі[]
Дописати.
Історичний погляд[]
Баварське герцогство[]
Вперше Баварія, як герцогство було створене ще у VI ст. Після згасання різних ліній роду починався переділ володінь і суперечки, які часто переростали у військові конфлікти. У 1432 територія Баварсько-Штраубінського герцогства була розділена між Баварсько-Інгольштадтським, Лансгут-Баварським та Баварсько-Мюнхенським герцогствами. У 1447 Баварсько-Інгольштадтське герцогство приєднано до Лансгут-Баварського герцогства. У 1467 з Баварсько-Мюнхенського герцогства було виділено Дахау-Баварське герцогство для герцога Сигізмунда, але після його смерті у 1501 воно було знову приєднано до Баварської-Мюнхенського герцогства. А в 1503 Лансгут-Баварське герцогство було приєднано до герцогства Баварсько-Мюнхенського.
До 1505 Баварія виявилася об'єднана герцогом Альбрехтом IV Мудрим з Мюнхенської лінії. Усвідомлюючи всю шкоду існуючого досі дроблення на уділи, домігся від них визнання єдності та неподільності держави та порядку престолонаслідування по праву первородства. Згідно з цим, з трьох його синів, Вільгельма IV, Людвіга X та Ернста, йому повинен був успадковувати один тільки Вільгельм.
Але після смерті Альбрехта в 1508 почалися нові чвари, що призвели до спільного правління Вільгельма (пом. 1550) та Людвіга (пом. 1545). Вони обидва вчинили реформації, що знайшла численних прихильників і у Баварії, найрішучішу протидію і у 1541 призвали до країни єзуїтів. Після смерті Людвіга Баварія знову опинилася об'єднана у руках Вільгельма. Його син, Альбрехт V Великодушний теж був другом єзуїтів. З трьох його синів йому успадковував у 1579 Вільгельм V Благочестивий, якого у 1597 сейм змусив передати правління своєму старшому синові Максиміліану I та піти у монастир.
Максиміліан I, обдарований багатьма здібностями, був лідером ліги, що утворилася проти протестантської Унії. Під час Тридцятирічної війни імператор Фердинанд II подарував йому у 1623 Пфальцське курфюршество та у вигляді застави на військові витрати передав йому Верхній Пфальц. Вестфальський мир зміцнив за Максиміліаном I титул курфюрста та володіння Верхнім Пфальцем, разом з тим засновано було восьме курфюршество для Пфальцської лінії та за нею затверджено право спадщини на Баварію у разі припинення потомства Вільгельма. Таким чином Баварське герцогство було перетворено у курфюрство.
Курфюрство Баварія[]
Коли при подальшому ході війни імператор намагався підпорядкувати собі й своєму полководцю Валленштейну усі імперські війська, Максиміліан I постарався зруйнувати ці плани та сприяв падінню Валленштейна на зборах курфюрстів у 1630 році. Коли у 1632 році Густав Адольф зайняв Баварію, Максиміліана I на деякий час був звідти виженено.
У 1637-1638 роках він бився на Верхньому Рейні зі шведами та французами, від яких країна його чимало страждала. Бажаючи позбавити Баварію від лих війни, він, окремо від союзників, уклав з французами та шведами Ульмського перемир'я у 1647 році. За Вестфальським миром 1648 року він отримав верхній Пфальц, графство Кам та підтвердження у курфюршескому чині.
Фердинанд Марія успадкував по своєму батькові у 1651 році, але протягом трьох років реальну владу здійснювали регенти: мати Марія Анна та дядько Альбрехт VI (1584-1666).
Найбільш помітний слід у історії залишила його зовнішня політика. Його глибока відданість католицької релігії визначила зовнішньополітичний союз із Францією, але тим не менше Фердинанд Марія побоювався вступати у відкриту конфронтацію з Габсбургами і саме цим пояснювалося його рішення не висувати свою кандидатуру на виборах імператора Священної Римської імперії у 1657 році після смерті Фердинанда III. У 1663 році Фердинанд Марія навіть підтримав Габсбургів у їх конфлікті з Османською імперією (втім, невеликий допоміжний корпус на допомогу імператора Леопольда I надіслала тоді і Франція). Під час франко-голландської війни 1672-1678 років Баварія трималася офіційного нейтралітету.
Фердинанд Марія модернізував баварську армію та ввів перший баварський адміністративний кодекс для місцевих органів влади. Крім цього, він відрізнявся досить помітною на ті часи ощадливістю та сильно покращив фінансове становище Баварії.
Крім цього він залишив помітний слід у області баварської культури та мистецтва у якості покровителя італійського бароко, чому у чималому ступені сприяло одруження Фердинанда Марії на принцесі Савойського дому. Зокрема, у 1663 році у Мюнхені розпочалося будівництво відомої Театінеркирхе на знак вдячності за народження спадкоємця престолу майбутнього Максиміліана II. У 1664 році за його наказом почалося будівництво палацу Нимфенбург у західній частині Мюнхена. При ньому отримало європейську популярність Штарнберзьке озеро, як місце проведення численних свят за участю венеціанських гондол.
Син та наступник курфюрста Фердинанда-Марії Максиміліан II брав участь у визволенні Відня від турецької облоги у 1683 році; відзначився у боротьбі із турками при взятті Грана, Офена (1686) та Белграда (1688) та багато сприяв перемозі під Мохачем у 1687 році. У 1690 році він командував на Рейні імперською армією проти французів, а у 1691 році відправився іспанським намісником до Нідерландів.
Його перша дружина, Марія-Антонія, дочка Леопольда I, мала по матері права на іспанський престол. Їх сина, принца Йосипа-Фердинанда, Карл II призначив у заповіті 1698 року своїм спадкоємцем; але так як Йосип-Фердинанд помер у 1699 році, права на іспанську спадщину втратилися та Максиміліан склав із себе звання намісника.
Після смерті короля Іспанії Карла II, король Франції Людовик XIV привернув на свій бік курфюрста, обіцяючи йому володіння Нідерландами. У союзі з Францією Максиміліан з 1702 року боровся із імператором у Південній Німеччині, взяв Ульм та Регенсбург, пробрався до Тіролю, але після важких поразок під Шелленбергом та Гохштедте (1704) мав залишити Баварію, з якою Австрія розправлялася як із підкореною країною та яку після кількох її повстань страшно гнобила. 1706 року Максиміліан на чолі французького війська був розбитий під Рамільї англійсько-голландськими військами Мальборо та втратив Брабант. Тільки після Раштаттского миру, у 1714 році, Максиміліан зміг повернутися до своїх володінь.
26 лютого 1726, після смерті батька, Карл Альбрехт стає курфюрстом Баварії. У перші роки свого володарювання він присвятив внутрішнім питанням та реформам для налагодження економіки після правління батька. Але вже у 30-х роках він відходить від цієї політики та починає вкладати у придворну роскіш, підтримує мистецтва та науки. Метою Карла Альбрехта було перетворити Мюнхен на культурну столицю Європи. Все це робилося для підтвердження своїх зазіхань на імператорську корону. Крім цього, Карл Альбрехт планував створити неподолік від Мюнхена велику резиденцію — Карлштадт на кшталт Версалю.
Іншою сферою на що витрачав кошти курфюрст Баварії була армія. Починаючи з 1733 року він почав посиленно озброюватися. Від батька йому залишилася армія у 5000 вояків, яку він у перші ж роки збільшив до 6200. Але вже незабаром Карл Альбрехт вирішує створити 60-ти тисячну армію. У 1735 році у нього вже було 40 тисяч солдатів, а у 1737 — 42 тисячі. Проте військові витрати сягнули 68,4% усіх державних витрат. Державний борг стрімко зростав.
Водночас у 1724 році було укладено союз чотирьох Віттельсбахів — курфюрстів Баварії, Кельна, Пфальца й Трира — з метою створення противаги Габсбургам. У 1734 році до цього союзу приєднався курфюрст Саксонії. Разом з тим, Карл Альбрехт шукав підтримки у Франції. Проводячи антигабсбурзьку політику, Карл Альбрехт тим не менш надав свою армію імператорові Карлу VI під час війни з Османською імперією (1737 рік), проте під Белградом вона зазнала ніщевної поразки, з 42000 залишилося лише 10000 вояків.
Відразу після смерті Карла VI Габсбурга Карл Альбрехт висунув свою кандидатуру на посаду імператора. Почалася Війна за австрійський спадок. Незважаючи на значну підтримку у Німеччині —курфюрстів Пфальца, Кельна, Трира, Саксонії, Бранденбурга, ландграфа Гессен-Касельського — питання з обранням нового імператора довгий час не могло вирішитися. Нарешті, у 1741 році франко-баварські сили атакували володіння Габсбургів, а 26 листопада оволоділи Прагою, де Карла Альбрехта оголосили королем Богемії та імператором Священної Римської імперії. Останні формальності зникли у Франкфурті-на-Майні, де колегія курфюрстів офіційно закріпило за Карлом Альбрехтом титул імператора (24 січня 1742 року). Він став імператором Священної Римської імперії Карлом VII.
Проте вже 14 лютого 1742 року австрійська армія захопила Мюнхен та усю Баварію. Карлу VII довелося залишитися у Франкфурті. Становище його поліпшилося після втручання у війну Фрідріха II Гогенцоллерна, який захопив Силезію. 11 червня 1742 згідно з Бреславською угодою спадкоємиця австрійського престолу Марія Терезія відмовилася від герцогства Силезія на користь Фрідріха. Це дозволило її військам знову зайняти Прагу. такою ситуацією у свою чергу скористалися франко-баварські сили, які звільнили курфюршество Баварія від австрійців. Проте це тривало недовго. Знову автрійці розбили супротивників й Карл VII 27 червня 1743 року у м.Нідершененфельді відмовився від своїх спадкових володінь та Богемії. На бік Австрії перейшли курфюрсти Кельна та Саксонії. Посилення австрійської позиції змусило Фрідріха II Гогенцоллерна знову розпочати війну. 1744 року Карл VII разом із своїми союзниками здобув значні успіхи. Було зайнято значну частину Богемії, у жовтні відновлена влада Віттельсбахів у Баварії. Наступний рік — 1745 — суттєво змінив ситуацію. Австрія знову окупувала Баварію. Карл VII вирішив розпочати мирний діалог з Габсбургами. Посередником в цьому став князь-єпископ Бамберга та Вюрцбурга Фрідріх Карл фон Шенборн. Водночас, імператор вів перемовини із Францією стосовно надання йому військ та коштів. Але раптово 20 січня 1745 року він помер у Мюнхені.
Максиміліан III після смерті батька успадкував країну, що знаходилася у стані війни з Габсбургами, у якій Баварія зазнавала поразки. Максиміліан III швидко забув про претензії батька на владу у Австрії та 22 квітня 1745 року уклав з Марією Терезією сепаратний мир у Фюссені, за яким відмовлявся від будь-яких претензій на престолонаслідування та визнавав імператором чоловіка Марії Терезії Франца Стефана.
Максиміліан Йосип був прогресивним та освіченим правителем, який багато зробив для того, щоб поліпшити розвиток своєї країни. У 1747 році почала функціонувати відома порцелянова мануфактура у Німфенбурзі. У 1759 році була заснована Баварська Академія Наук, перша академічна установа Мюнхена. Під час серйозного голоду 1770 року Максиміліан III розпорядився продати коронні коштовності, щоб заплатити за відвантаження зерна. Він видав ряд антиклерикальних постанов, займався регулюванням шкільної освіти.
30 грудня 1777 Максиміліан III помер від чорної віспи, не залишивши спадкоємця. Спадкоємець та наступник Максиміліана Йосипа, бездітний Карл Теодор здавшись на умовляння імператора Йосифа II, підписав 3 січня та 14 січня 1778 року угоду, у якій обіцяв Австрії поступку Нижньої Баварії, володіння Міндельгейм та богемські лени у Верхньому Пфальці. Але герцог Карл Цвейбрюкенскій, як найближчий агнат та ймовірний спадкоємець Баварії, оголосив себе проти цієї поступки, бувши спонукуватим до того прусським королем Фрідріхом II. Це й послугувало приводом до так званої війні за баварське спадщину, яка, однак, закінчилася без кровопролиття Тешенском миром у 1779 році, завдяки переважно втручанню Росії, що висловилася проти Австрії. За курфюрстом пфальц-баварським було забезпечено безумовне володіння Баварією, за винятком Іннской чверті з Брунау (38 міль²), що відійшла до Австрії. Разом з тим, згідно з постановами Вестфальського миру, припинило своє існування і восьме курфюршество.
Ставши правителем Баварії, пфальцський курфюрст Карл IV Теодор скасував освічену внутрішню політику свого попередника та вплутався до нескінченних зовнішньополітичні інтриги. Тим часом в 1792 році відбулася Велика французька революція. В ході війни першої коаліції французькі війська в 1792 році увійшли до Пфальц, а в 1795 році Моро вторгся в Баварію і пішов на Мюнхен. Карл IV Теодор біг до Саксонії, залишивши замість себе регентський рада, що у 1796 році підписав з Моро перемир'я в обмін на важку контрибуцію. У 1799 році Карл IV Теодор помер бездітним, переживши Карла II Августа Цвайбрюккенского, призначеного його наступником по Тешенском договором, і тому Баварія перейшла Максиміліану Йосипу.
| Нації (Козаки 1 і аддони) | |||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| |||||||||