Олександр І, Олександр Павлович Романов

Олександр І Романов

Олександр І Павлович Романов «Благословленний»(12 (23) грудня 1777, Санкт-Петербург — †19 листопада (1 грудня) 1825, Таганрог) — Російський імператор з 1801. Старший син імператора Павла I та Марії Федорівни.

В останні роки життя нерідко казав про намір зректися престолу і «віддалитися від світу», що після його несподіваної смерті від черевного тифу в Таганрозі породило легенду про «старця Федора Кузьмича». Згідно з цією легендою, в Таганрозі помер і був потім похований не Олександр, а його двійник, у той час як цар іще довго жив старцем-відлюдником у Сибіру і помер у Томську в 1864 році.

Ігрові дані

Народився у 1777-му році. Був сином великого князя Павла; незадовго після того, як Павло зайняв престол Російської імперії, гвардійські офіцери влаштували заколот (про це цісаревич, напевно, не знав), і цар був вбитий. Новий самодержець всеросійський розвинув бурхливу діяльність по перебудові державного апарату — зокрема, саме за його правління було скасовано колегії і з`явилися міністерства. Не менші зміни відбулися і у зовнішній політиці державі — Росія, що за Павла Х схилялася до союзу із Францією, тепер потоваришувала із Великобританією. Російські війська, як і за попередніх самодержців, були відправлені до Європи, де протягом майже півтори десятиліття діяли проти французів. Практично одночасно Росією велися бойові дії проти Туреччини і Швеції, за результатами яких територія імперії значно розширилася. Після того, як кампанія Наполеона на російських теренах зазнала фіаско, Олександр знову прийняв активну участь у європейській політиці. Бонапарта було розбито, і в 1814-му російський цар вструпив у Париж на чолі союзницьких армій; незабаром він організував роботу Віденського конгресу і разом з іншими монархами заново перекроював межі держав континенту. Коли Наполеон повернувся, саме Олександр став тим головним фактором, який дав можливість швидко укласти новий військовий союз, що остаточно знищив корсиканця як правителя половини Європи. Помер російський імператор 1825-го року, але й досі ходять вперті чутки про те, що його смерть була всього лише майстерним інсценуванням.

Історичний погляд

«Властитель слабый и лукавый,
Плешивый щеголь, враг труда,
Нечаянно пригретый славой,
Над нами царствовал тогда.»

~ Олександр Пушкін, 10 глава поеми «Євгеній Онєгін»

Зайняв престол після вбивства свого батька Павла І в результаті палацового перевороту. В перші роки правління, побоюючись революційних виступів і частково під впливом своїх радників, серед яких були і українці (Віктор Кочубей, Михайло Сперанський, Василь Каразин), провів ряд ліберальних реформ (указ 1803 про вільних хліборобів, указ про дозвіл купцям, міщанам і державним селянам купувати незаселені землі, відкриття Харківського і Петербурзького університетів).

З 1810 року проводив внутрішню політику, яка отримала назву аракчеєвщина. З другої половини 1824 року здійснив мандрівку по європейській частині країни. 3 жовтня прибув до В'ятської губернії, відвідав село Дебьоси. Побував на Іжевському заводі, де на пам'ять отримав 2 мисливських рушниці та пару пістолетів. Того ж дня відвідав Арсенал. Заводу та командуванню дав високу оцінку. Зворотній шлях лежав маршрутом Зура-Балезіно-Полом-Глазов-Слободський-В'ятка.

В зовнішній політиці лавірував між Англією і Францією, програв Наполеону під Аустерліцем у 1805, уклав Тільзитський мир у 1807. У 1805-07 брав участь у 3-й і 4-й коаліціях проти наполеонівської Франції, зазнав поразки в битві під Фрідландом (1807). В роки його правління російський народ переміг у російсько-французькій війні 1812 року. У 1813–1814 Олександр І був учасником закордонних походів російської армії, одним з керівників Віденського конгресу 1814–1815 і організаторів Священного союзу 1815. Олександр І вів успішні війни з Туреччиною (1806–1812), Швецією (1808–1809). У роки правління Олександра І до складу Російської імперії увійшли Грузія (1801), Фінляндія (1809), Бессарабія (1812), Азербайджан (1813), колишнє герцогство Варшавське (1815). Уряд Олександра І проводив імперську політику щодо неросійських народів. Для зміцнення колоніальної адміністрації в Україні скасував виборність судових і адміністративних посад, посилив русифікацію шкільництва, придушував українську культуру.

19 квітня 1819 року іменним наказом імператора Олександра І був створений Азійський департамент — один із трьох департаментів міністерства закордонних справ Російської імперії, який займався справами східних держав, а також Туреччини і Греції.

Правління Олександра I також знаменувалося початком тісних зв'язків між Російською імперією та Сполученими Штатами. Росія ввозила з Америки бавовну, каву, рис, тютюн, цукор; США імпортували залізо, пеньку, смоли. За Олександра I до США прибули перші російські дипломати — Пален, Дашков.

17 квітня 1824 року була підписана Російсько-Американська конвенція щодо дружніх зв'язків, торгівлі, мореплавства та рибного лову.

Помер імператор у Таганрозі.