Мігуель Рікардо Де Алава

Мігуель Рікардо Де Алава

Мігуель Рікардо Де Алава (1771 - 1843) — іспанський полководець, доступний для гри у "Козаки 2: Битва за Європу".

Ігрові дані

Народився у 1771 р. У 1805, перебуваючи на одному з кораблів об'єднаного французько-іспанського флоту під командуванням адмірала Вільнева, брав участь у Трафальгарській битві, що закінчилася перемогою англійців. У 1808 р. як один з впливових осіб Іспанського королівства взяв участь у байонській асамблеї, за результатами якої король Карл IV та його спадкоємець Фердинанд "відмовилися" від своїх прав на іберійський престол, а замість них корону надів Жозеф Бонапарт, брат Наполеона. Після перших великих успіхів армії під командуванням Веллінгтона (1811) перейшов на бік англійців; прагнучи довести щирість своїх намірів, виявляв видатну хоробрість у боях проти французів, за що отримав чин бригадного генерала. Брав участь майже у всіх боях останньої фази боротьби з французькими загарбниками на Піренейському півострові - зокрема, у 1814 р. був поранений у битві під Ортезом. Протягом кампанії Ста днів входив до штабу "Залізного герцога" Веллінгтона, перебуваючи на посаді іспанського комісара при англійській армії, але особисто перебував на полі бою під Катр-Бра та Ватерлоо. З 1820 р. входив до складу Кортесів (іспанського парламенту); протягом 1833-34 рр. брав участь у боях громадянської війни, викликаної питанням престолонаслідування після смерті короля Фердинанда VII. З 1834 року - на дипломатичній службі, але через два роки емігрував до Франції. Помер у невеликому прикордонному місті Муріо-ен-Баргенез у 1843 р.

Історичний погляд

У 1785 році, у віці 13 років він став курсантом у піхотному полку Севільї № 11, де служив його дядько Хосе-де-Алава, досягнувши звання лейтенанта у 1787 році. Після служби у піхоті у 1790 році Мігуель приєднався до військово-морського флоту.

Шлях моряка починав разом зі своїм дядьком Ігнасіо у 1795 році під час експедиції навколо світу, що відбулася до 1800 р. До 1802 року він був у Кадісі, а потім відправився до Мадриду, за наказом свого дядька Ігнасіо.

У 1805 році, він служить під командуванням адмірала Вільнева. Після експедиції на Мартініку, задуманої Наполеоном як відволікання англійського флоту, Мігуель брав участь у сутичці під Фіністерре. 21 жовтня брав участь у Трафальгарській битві на борту "Принца Астурійського" в той час як його дядько був капітаном на "Санта-Ана".

Після цього Мігель Рікардо де Алава пішов зі служби та оселився у Віторії, де він був членом помісного дворянства провінції. Після вторгнення французьких військ загальні збори запропонували Мігелю бути представником в іспанських та французьких властей. Коли почалася війна, він був направлений до ради, яка розробляла Конституцію Байон, у якості корпоративного представника військово-морського флоту. Проте утримався від участі в обговоренні. Він супроводжував Жозефа Бонапарта від початку походу у Іспанію та, здавалося, готовий прийняти його у якості монарха, але коли французи силою змусили загальні сбори проголосити Джозефа Бонапарта королем, то змінив погляди. Алава приєднався до патріотичної сторони.

Алава воював у Калатаюді, Туделі та Медельїні, перебуваючи під командуванням генерала Кастаньоса та герцога Альбукерке. На кінці січня 1810 йому було наказано переїхати до Португалії, де воював генерал Веллінгтон. Вони потоваришували, Алава залишився у якості ад'ютанта при британських військах. Відзначився у багатьох боях з французами. За битву під Вікторією Веллінгтон присвоїв йому звання генерала.

Після повернення до Іспанії короля Фердинанда VII Мігель Рікардо де Алава за намовою його камарильї був звинувачений у ліберальних поглядах та заарештований і звільнений тільки після втручання Веллінгтона та підкупу басків при іспанському дворі. За пропозицією принца Оранського де Алава був направлений послом Іспанії до Гааги, але був відкликаний у 1819 році.

У 1820 році де Алава приєднався до революції та сприяв відновленню конституції 1812 року, боровся у 1822 році проти королівської гвардії. У 1822 році де Алава був обраний від міста Алави у депутати парламенту та у травні 1822 р. року був його головою. Незважаючи на французьке вторгнення, зберігав вірність ліберальному уряду, та втікши до Кадісу, підтримував повалення Фернандо VII серед небагатьох лібералів, що чинили опір окупації. Був призначений вести перемови з французами про здачу міста, проте їх провал привів до його засудження на смерть прихильниками абсолютизму. Від помсти з боку короля де Алава сховався у Гібралтарі, звідки виїхав до Англії. Де Алава проживав там та у Нідерландах за рахунок підтримки друзів, поки його не викликала на батьківщину королева Христина. За часів правління Франсиско Мартінеса де ла Роси де Алава відбув послом до Лондону у 1834 році, та у Париж у 1835 році. У вересні 1835 року склав повноваження. Після повстання Ла-Гранха, Алава відмовився підписати конституцію 1837 оголосивши себе втомленим прийняттям нових клятв, і був змушений піти у відставку та переїхати до Франції, де він помер у Барежі у 1843 році.