Іоахім Мюрат (фр. Joachim Murat; 25 березня 1767 — 13 жовтня 1815), маршал Франції, (1808–1815), великий герцог Берзький, Клевський та Жуайєзький (1806–1808).
Ігрові дані[]
Народився у 1767 р. в родині власника заїжджого двору. Готувався стати священиком, але у 1787 році вступив до Арденнського кінно-єгерського полку. У 1793 р. дослужився до лейтенанта, став командиром ескадрону. Відзначившись під час придушення роялістського заколоту 1795 р. отримав під командування бригаду; ще через рік був переведений у бригадні генерали. Був помічений Наполеоном під час Італійської кампанії. У складі Східної армії потрапив до Африки; брав участь у всіх великих боях у Єгипті та Сирії. Після пронаполеоновского перевороту 18 брюмера став дивізійним генералом (а слідом за тим - і маршалом), командиром Консульської гвардії та свояком Бонапарта; отримав титули Великого адмірала та принца імперії. З 1805 року - командувач резервною кавалерією Великої армії. Брав участь у боях під Аустерліцем, Єною, Пройсіш-Ейлау та ін.; в кампанії 1806 року його частини зіграли ключову роль у переслідуванні розбитих прусських військ кампанії 1812 р. знову отримав під командування всю резервну кавалерію. Поставлений імператором на чолі розбитої армії, взимку 1813 р. кинув все та поїхав до Неаполя. Вступив у перемови з союзниками, але невдало. Після заслання Бонапарта деякий час жив на півдні Франції як приватна особа. В кінці літа 1815 року з невеликим загоном висадився на Корсиці, а потім спробував захопити Неаполь. Був заарештований та за рішенням місцевого військового суду розстріляний.
Історичний погляд[]
Молодість[]
Народився Іоахім 25 березня 1767 Лабастід-Фортунер (Лангедок), у родині шинкаря. Провів дитинство в батьківському "родовому помісті" - на заїжджому дворі. З дитинства він мав схильність до військової служби. Почавши було готуватися до кар'єри священика, юний Йоахім після закінчення семінарії вирішив вступити до королівської армії (лютий 1787 року), рядовим до Арденнського кінно-єгерського полку. Свою нетерпимість до всього, що йому не до вподоби, Йоахім проявив після переведення його до складу Конституційної гвардії у 1792. Заявивши, що тут його з усіх боків оточують роялісти, він демонстративно подав прохання про повернення до свого колишнього полку.
Військова кар'єра[]
Однак те, що раніше могло зламати майбутню кар'єру, під час революційних воєн не мало ніякого значення: у тому ж році двадцятип'ятирічний Мюрат дослужився до лейтенанта, а з травня 1793 став командиром ескадрону. Придбавши репутацію затятого прихильника терору проти "білих", після падіння якобінців він був знятий з командуючої посади. Але 1795 рік повернув йому довіру армійського керівництва. Під час повстання роялістів 13 вандем'єра (3-4 жовтня) він надав цінну послугу Наполеону Бонапарту, доставивши у потрібний момент до центру Парижу гармати. Після цього Мюрат стає капітаном та ад'ютантом Бонапарта. У 1796 році Йоахім Мюрат бере участь у Італійському поході французької армії. Тут він стає полковником. Після того як за дорученням Бонапарта Мюрат привіз до Франції захоплені у ворога прапори, він стає бригадним генералом. Після цього Іоахім Мюрат повертається до Італійської армії, де бере участь у битвах під Риволі та Фаворіте.
Наполеон примітив діяльного кавалериста під час Італійської кампанії. Не дивно, що у бойових порядках Східної армії, що відправлялася до Африки, для цього генерала знайшлося місце (як і для Даву, який тоді командував кавалерійською бригадою). У Єгипті та Сирії Мюрат брав участь у всіх великих битвах: під Олександрією, біля пірамід, під Салахією, Акрою та Абукиром. Крім того, він виявився серед тих небагатьох, кого Бонапарт взяв з собою, поспішаючи до Франції. Зліт кар'єри нашого героя став просто фантастичним після пронаполеоновского перевороту, у якому він прийняв дуже активну участь. Коли 18 брюмера (9 листопада) 1799 року законодавчі органи Франції відмовилися передати владу Бонапарту, а Наполеон вважав що усе втрачено, Іоахім Мюрат привіз артилерію та наказав солдатам розігнати депутатів. Після цього Бонапарт стає Першим консулом, а Мюрат — військовим губернатором Парижу з правом головнокомандуючого. Водночас він одружується на сестрі Наполеона — Кароліні (20 січня 1800 року) Після подій 18 брюмера Мюрат був ще більше обдарований Бонапартом: ставши дивізійним генералом, прийнявши під командування Консульську гвардію. З 18 травня 1804 року Іоахім Мюрат стає маршалом Франції. В цьому ж році Мюрат бере участь у битві під Маренго, де дії саме його кінноти допомогли Бонапарту здобути перемогу. Наполеон призначає Іоахіма генерал-адміралом флоту, а 2 грудня 1804 року під час коронації Наполеона саме Мюрат ніс корону імператриці Жозефіні.
Настав 1805 рік, час війни, і командувач резервною кавалерією Великої армії знову взяв найсерйознішу участь в боях: під Вертінгеном, Нересхаймом, Холлабрюном, Аустерліцем, Єною, Пройсіш-Ейлау, Гюттштадтом. У кампанії 1806 року кіннота Мюрата зіграла ключову роль у переслідуванні розбитих прусських військ, зокрема, він змусив здатися армію князя Гогенлое, а 28 листопада захопив Варшаву. У лютому наступного року очолювана маршалом відчайдушна атака важкої кавалерії у битві під Прейсіш-Ейлау врятувала Велику армію від поразки - її центр вже був прорваний росіянами. У 1806 році Мюрат стає герцогом Берзьким, Клевським та Жуайєзьким. Тут він проводить ліберальні реформи, ліквідував старі порядки, скасував соляну та тютюнову монополії, внутрішні митниці.
У 1806 році Мюрат бере участь у війні Франції з Четвертою коаліцією. Тут лише з однією кіннотою він розбив пруську армію під Єною та захопив місто Штеттін. Перебуваючи у Польщі він намагався вмовити Наполеона зробити його Польським королем, проте марно. У 1808 році Іоаохім Мюрат допомагає брату Наполеона — Жозефу, який став королем Іспанії. В цьому ж році Наполеон I передає корону Неаполя Мюрату.
Король Неаполітанського королівства[]
Отримавши влітку 1808 Неаполітанське королівство і запанувавши під ім'ям Джоаккіно I, Мюрат швидко розкуштував смак монаршої влади. Намагаючись утвердитися у якості суверена, він наштовхувався на все більше роздратування Наполеона (в черговий раз посварившись з ним, Мюрат навіть на деякий час відмовився носити орден Почесного Легіону). Втім, як би там не було, перед початком походу в Росію Наполеон знову доручив командування резервної кавалерією Великої армії своєму родичу. При цьому Мюрат не підтримував цю війну. У Смоленську він просив Наполеона зупинити військовий похід та повернутися до Франції. Під час битви під Бородіно Іоахім Мюрат став одним з героїв дня. Успіхом у цій битві французи завдячують саме Мюрату. Деякий час по тому, у Тарутинській битві, незважаючи на великі втрати в особовому складі та отримане від козацької піки поранення, маршал зумів ефективно організувати відступ своїх частин перед обличчям більшої армії супротивника.
Після цього він разом з Наполеоном відступав з Росії. Після переправи через ріку Березину Наполеон передав керування армією Мюрату. На чолі залишків наполеонівської армії Іоахім Мюрат дійшов до Познані у Польщі, де передав війська віце-королю Італії Євгену Богарне та повернувся до Неаполя. У 1813 році він бере участь у битві під Лейпцигом, після якої зрозумів, що час Наполеона минув.
У січні 1814 року Іоахім Мюрат укладає угоду з Австрією, щоб зберегти неаполітанську корону. Мюрат направив свої війська проти французької армії, що діяла у Північній Італії. Проте на Віденському конгресі було вирішено повернути неаполітанську корону династії Габсбургів. В цей час Наполеон Бонапарт повертається з о. Ельби до Франції. Мюрат розпочав військові дії проти Австрії. Вирішальна битва відбулася 2-3 травня 1815 року під Толентіно, де армія Мюрата була розбита. Той втік спочатку до Франції, а потім до Корсики. Тут він отримав від кардинала Боргезе листа, де повідомлялося що народ Неаполя чекає Мюрата й готовий підтримати його (вересень 1815 року). Це була пастка. У жовтні 1815 року з невеликим загоном Іоахім Мюрат висадився у Калабрії, де був схоплений австрійськими солдатами. Відбувся військово-польовий суд, який засудив колишнього неаполітанського короля до розстрілу. 13 жовтня 1815 Мюрата було страчено. Він особисто керував розстрільною командою, де він похований, невідомо й досі.
Історичні особистості із Козаки 2: Битва за Європу | |
---|---|
Польща |
Карл Княжевич • Вінцент Корвін Красинський • Юзеф-Антоній Понятовський • Йосип Зайончек |
Іспанія |
Франсіско Ксавьєр Кастаньос-і-Арагонес • Франсіско Баллестерос • Мігуель Рікардо Де Алава • Франсіско Еспос-і-Міна |
Союз Рейна |
Карл Фрідріх Вільгельм Фон Герсдорф • Ернст I • Адам Людвіг Фон Охс • Вільгельм I Вюртембергський |