Де Шампьон Етьєн Марі Антуан Нансуті

Де Шампьон Етьєн Марі Антуан Нансуті

Де Шампьон Етьєн Марі Антуан Нансуті (1767 - 1847) — французький військовий діяч, блискучий кавалерист, генерал-полковник драгунів (з 14 січня 1813 року по 22 квітня 1814 року) дивізійний генерал (з 24 березня 1803 роки), граф (з 1808 року). Воєначальник, доступний для гри у "Козаки 2: Наполеонівські війни" та "Козаки 2: Битва за Європу".

Ігрові дані

Нансуті народився у 1768 році у дворянській сім'ї. Освіту здобув у Бріенской школі та Паризькій військовій школі. Військову службу розпочав у 1785 році в якості суб-лейтенанта Бургундського кавалерійського полку. Після Революції у травні 1792 його зробили полковником 2-го кінно-єгерського полку. Він володів певним військовим талантом та наполегливістю і завдяки цьому швидко просувався по службових сходах. У 1800 році він очолив кавалерію правого крила Рейнської армії. Війська під його командуванням зіграли вирішальну роль у перемозі під Штоккахом. У 1805 році Нансуті призначили командиром дивізії важкої кавалерії резервного корпусу принца Луї Бонапарта у Булоні, а через 11 днів його дивізію перетворили у 1-ю дивізію кирасирів та карабінерів резервної кавалерії Великої армії. Багато у чому завдяки його керівництву ця дивізія стала вважатися однією з кращих частин армії. Вона відзначилася у ряді битв. У битві під Аустерліцем його кавалеристи самовіддано відбивали запеклі атаки російської та австрійської кавалерії і атакували переважаючі сили австрійської піхоти. У бою під Екмюллем Нансуті провів відому нічну атаку, перекинувши при цьому австрійські війська. Кавалерія Нансуті особливо прославилася у боях під Есслінгеном та Ваграмом, його кірасири билися у числі військ Магдональда, які завдавали основний удар. Нансуті брав участь у кампанії 1812 року в якості командира 1-го корпусу резервної кавалерії Великої армії. Був поранений у битві під Бородіним. У 1813 році призначений командувачем кавалерією імператорської гвардії. На цій посаді він брав участь у ряді битв. Особливо відзначився у бою під Ханау, де прикриваючи відхід армії дав можливість провести організований відступ. Після реставрації Бурбонів він залишився у армії та отримав призначення ектраординарного комісара короля у 18 військовому окрузі. Крім цього йому було присвоєно почесний чин капітан-лейтенанта 1-ї роти (сірих) мушкетерів короля та чин генерал-полковника драгунів. Помер Нансуті у 1815 році.

Історичний погляд

З дворянського роду; син майора королівської гвардії. Освіту здобув у Бріенській та Паризькій військових школах. 30 травня 1783 року - кадет у ранзі молодшого лейтенанта. Службу розпочав 26 березня 1785 р. молодшим лейтенантом Бургундського кавалерійського полку. З 6 квітня 1788 року - капітан Франш-Контейського кавалерійського полку. 24 травня 1788 переведений з тим же чином до гусарського полку Лозена. З 20 грудня 1791 року ад'ютант генерала Понсе.

Після революції у травні 1792 р. підвищений до підполковники 2-го (у квітні 1792 року - 9-го) кінно-єгерського полку. У 1792-1801 роках воював у складі Рейнської армії. Під прапорами генерала Жана Моро служив у Німеччині, відзначився у битві під Шлінгеном (1796 р.). 29 серпня 1799 отримав звання бригадного генерала. З вересня 1799 року у військах генерала Мішеля Нея, потім в резервній кавалерії генерала Клода Лекурба. 9 березня 1800 року призначений командиром 4-х кавалерійських полків у Парижі, але вже через 6 днів переведений до Рейнської армії командиром драгунської бригади.

У 1800 році командував кавалерією правого крила Рейнської армії; зіграв вирішальну роль у перемозі під Штокахом. Відзначився у битвах під Месскірхом та Меммінгеном. З 4 липня 1800 командував бригадою дивізії генерала Сезара Гюдена. У той же день домігся перемоги під Заульдруебом. З 23 вересня 1800 по 10 березня 1801 командував резервною кавалерією корпусу генерала Лекурба. 1 січня 1802 року залишив армію генерала Моро.

19 березня 1802 року направлений на адміністративну посаду у 22-й військовий округ. З 25 березня того ж року - командувач у департаменті Сена та Уаза. 24 березня 1803 отримав звання дивізійні генерали, а з 3 травня 1803 командувач кавалерією Ганноверської армії маршала Мортье.

31 січня 1804 р. повернувся до Парижу та 3 серпня 1805 р. був призначений командиром 6-ї резервної кавалерійської дивізії у корпусі принца Луї Бонапарта у Булоні. Через 21 день його дивізія перетворена у 1-ю дивізію важкої кавалерії в складі резервної кавалерії Великої Армії. Незабаром його дивізія стала вважатися однією з кращих частин армії. Одночасно 1805 році отримав придворне звання 1-го камергера Імператриці.

Відзначився у боях під Вертінгеном, Ульмом, Колозомбом, Голиміном, Прейсиш-Ейлау, Вілленбергом, Гуттштадтом, Фридландом. У битві під Аустерліцем відбив запеклі атаки російської та австрійської кавалерії, а потім стрімким ударом розрізав надвоє австрійську армію.

27 липня 1808 року одержав звання 1-го шталмейстера імператорського Двору. З 15 жовтня 1808 командир 1-ї дивізії важкої кавалерії Рейнської армії маршала Даву. У листопаді 1808 року якості шталмейстера супроводжував Наполеона до Іспанії, а у квітні 1809 року - до Німеччини. З 17 квітня 1809 року знову очолив 1-ю дивізію важкої кавалерії Армії Німеччини. Відзначився у боях під Абенсбергом та Регенсбургом. Під Екмюлем провів відому нічну атаку, перекинувши австрійців. Прославився своїми діями під Есслінгеном та Ваграмом, де на чолі кірасир бився у військах генерала Макдональда, які завдавали головний удар.

Після закінчення військових дій отримав посаду першого генерального інспектора драгунів. З 19 жовтня 1811 року - тимчасовий командир 2-ї та 4-ї кірасирских дивізій. З 15 лютого 1812 року - командир 1-го корпусу резервної кавалерії Великої Армії.

У травні - грудні 1812 року брав участь у поході до Росії. 13 липня кілька годин безуспішно атакував позиції 4-го корпусу генерала А. І. Остермана-Толстого під Островно. Воював під Вітебськом, Смоленськом. Поранений у битві під Бородіним.

Після смерті генерала Луї Бараге д'Ілье 14 січня 1813 року призначений генерал-полковником драгунів. З 29 липня 1813 року - командувач кавалерією Імператорської гвардії. На чолі гвардійської кавалерії бився під Вахау, Ла-Ротьером, Монмірайлем, Вошаном, Труа, Беррі-о-Баку, Краоном. Його дії під Ханау дали можливість французької армії провести організований відступ. 20 квітня 1814 року призначений членом комітету гвардійського генералітету.

22 квітня 1814 року призначений екстраординарним комісаром короля у 18-му військовому окрузі. 6 липня 1814 року одержав призначення на почесну посаду капітан-лейтенанта 1-ї роти (сірих) мушкетерів короля, а 14 липня став також генерал-полковником драгунів.