Де Фріан Луї

Де Фріан Луї

Де Фріан Луї (1758 - 1829) — дивізійний генерал (1800 рік), граф (1808 рік), який командував піхотою Наполеона майже у всіх його головних битвах. Виходець з бідної сім'ї, син свічкового фабриканта. Завдяки шлюбу з сестрою генерала Леклерка родичався з Наполеоном. Воєначальник, доступний для гри у "Козаки 2: Наполеонівські війни" та "Козаки 2: Битва за Європу".

Ігрові дані

Луї Фріан народився 18 вересня 1758 в сім'ї виробника парафіну невеликому містечку Морланкур, 8 км на південь від Альберта поблизу річки Сомма. У лютому 1781 р. у віці 22 років він вступив до Французької Гвардії. У 1782 р. він отримав звання капрала, а у 1787 р. пішов у відставку, будучи у званні сержанта. З початком Революції, Луї добровільно приєднався до Національної Гвардії Парижа у вересні 1789 р. У вересні 1792 він став підполковником 9-го Паризького Батальйону. Фріан командував 2-ою Бригадою (61 та 88 лініями) Дивізії Дезе у Єгипті, брав участь у Битві біля Пірамід 21 липня 1798 р. та у блискучій компанії Дезе у Верхньому Єгипті. 4 вересня 1799 р. він отримав звання генерала дивізії, а незабаром прийняв командування у Верхньому Єгипті, після того як Дезе відправився на вирішальну, але фатальну для нього компанію Маренго. Фріан відіграв ключову роль у придушенні повстання у Каїрі в березні-квітні 1800. Вже у ранзі Генерала Дивізії, ставши губернатором Олександрії у вересні 1800 р., він бився проти британців під Абукиром 8 березня 1801 р., а у серпні цього ж року захищав Олександрію. Разом з Наполеоном він повернувся до Європи з Єгипту. Проявив себе під Аустерліцем. Дивізія, якою він командував, прийняла на себе основний удар супротивника та витримала його. Хоробро бився під Ауерштадтом, Насельськом, Голіміном, був поранений у битві під Ейлау. І хоча у серпня 1812 р. Фріан був призначений командиром гренадерського полку при гарнізоні П'є де ла Вілль, він залишився на чолі Дивізії. 17 серпня він був поранений під Смоленськом, а також отримав важкі поранення у Бородінській битві при захопленні села Семенівська 7 вересня 1812 р. У січні 1813 р. Фріан повернувся до Франції, щоб оговтатися від отриманих поранень. У червні 1813 р. він повернувся на фронт, прийняв командування Старогвардійською Дивізією (Олд Гард) у битві під Дрезденом 26 серпня, під Лейпцигом 16-19 жовтня та під Ганау 30 жовтня 1813 р. У січні 1814 р. Фріан командував Першою Старогвардійською Дивізією. Брав участь у битві під Ватерлоо, де йому випала честь вести Старогвардійську Дивізію в останню атаку. Фріан вийшов у відставку у вересні 1815 р. Він помер 25 червня 1829 р. у віці 70 років.

Історичний погляд

Народився 1758 року у містечку Морланкур. Був сином П'єра Фріана, торгівця свічами. Спочатку навчався у школі Ам'єна. Не побажавши продовжити справу батька, Фріан вирішив обрати військову стезю. 9 лютого 1781 р. він вступає до Королівської гвардії, де йому вдається проявити себе з найкращого боку. Хоробрість та дисциплінованість молодого гвардійця не залишаються непоміченими, і вже 1 липня 1782 р. Фріан отримує чин капрала гренадер. Однак, це стало першим й останнім для нього підвищенням по службі у королівській армії. Повільний кар'єрний ріст не влаштовував амбітного Фриана та, зневірившись стати сержантом, він, у 1787 році, виходить у відставку.

Після початку Великої французької революції Фріан, не замислюючись, записався добровольцем у Національну гвардію Парижа, в рядах якої він за три роки (з 1789 по 1792) зумів завоювати авторитет серед товаришів по службі по 9-му Паризькому батальйону, які обрали його своїм підполковником 23 вересня 1792 р. Саме у складі цього підрозділу, прикомандированого до Мозельської армії, він відправився захищати від зовнішніх ворогів молоду французьку республіку. 16 грудня 1793 р. у бою під Кайзерслаутерном Фріан отримав кульове поранення у ногу та був відправлений у тил. Видужував він недовго, вже у березні 1794 р. його призначають на посаду командира 181-ї полубригади, яка входила до складу Самбро-Мааскої армії генерала Журдана. Фріан та його солдати відзначилися у боях під Арлоном, Шарлеруа та Флерюсом. На початку липня 1794 р. Фріан служить начальником штабу при генералові Шерері, а рівно через місяць (3 серпня) його призначають тимчасовим командиром піхотної бригади. 13 серпня йому ненадовго довіряють дивізію генерала Мюллера. У тому ж році він у складі військ генерала Клебера бере участь у облозі Маастрихта. 8 червня 1795 р. Фріан призначається губернатором захопленого після облоги Люксембургу. Через п'ять днів Комітет громадського порятунку стверджує його у чині бригадного генерала. У березні 1796 р. Фріана переводять спочатку до Рейнсько-Мозельської, а потім знову до Самбро-Мааської армії. У 1797 р. його відправляють до Італії, у дивізію генерала Бернадотта, під керівництвом якого він бере участь у боях під Тальяментом та Лайбахом. З 12 січня 1798 р. Фріан був у складі Армії Англії, з 5 березня 1798 - у Східній армії.

14 квітня 1798 р. Фріан переведений у дивізію генерала Дезе. Разом з нею він 19 травня відплив з Тулона до берегів Північної Африки. 23 червня він отримав 2-у бригаду, до якої входили 61-й та 88-й лінійні полки. Талановитий генерал Фріан вів ввірені йому війська від перемоги до перемоги. Так було у відомій битві біля Пірамід (21 липня 1798), у результаті якої французьким військам відкрився шлях до Каїра. У славній битві під Седіманом (8 жовтня 1798), Фріан, вишикувавши своїх солдатів у каре, розпорошив та знищив залповим вогнем з десяти кроків добірну кавалерію мамлюків Мурад-бея. Повністю деморалізовані постійними поразками мамлюки відступили до Сирії, а перед Фріаном було поставлено нове завдання: придушити у Каїрі повстання фелахів, незадоволених оподаткуванням, встановленим французами. За два дні піхотинці Фриана з честю виконали покладену на них місію. Однак спочивати на лаврах не було часу, бо Туреччина, яка оголосила війну Франції рівно через місяць після розгрому французької ескадри біля мису Абукир (1-2 серпня 1798), не збиралася так просто відмовлятися від своїх єгипетських володінь. Попереду були нові бої (під Саманхом, Абомахом, Геліополісом та Белбейсом), у яких Фріан покрив себе та свої полки невмирущою славою. 4 вересня 1799 р. він був проведений у дивізійні генерали, хоча офіційно затверджений у цьому званні лише 6 серпня 1800 р. З 6 вересня 1800 р. він виконував обов'язки губернатора Олександрії. Перебуваючи на цій посаді, відзначився у сухопутній битві під Абукиром 8 березня 1801 р., в ході якої англо-турецький десант, що висадився у дельті Нілу, був скинутий у море. 14 квітня того ж року командувач французькими військами генерал Мену зробив його своїм помічником. Фріан брав участь у обороні Олександрії аж до 31 серпня 1801 р. та при цьому проявив себе не тільки як хоробрий воїн, але й як здібний адміністратор. Єгипетський похід став важливою віхою у житті Луї Фріана. Пізніше на пам'ять про участь у ньому на його графському гербі з'явилося зображення золотої піраміди на криваво-червоному тлі. Саме під час єгипетської експедиції він удостоївся почесного імені «Султан вогню».

На кінці 1801 р. Фріан повертається на батьківщину. До 1803 р. обіймає посаду генерал-інспектора піхоти. Старанна служба батьківщині не заважає генералу влаштувати особисте життя. Після довгих залицянь він одружується на сестрі дружини маршала Даву та таким чином входить у коло найближчих сподвижників майбутнього імператора. 30 серпня 1805 р. новий родич призначає Фріана на посаду командира 2-ї дивізії у свій, 3-й корпус Великої армії. З цією дивізією він мав пройти пів-Європи. Однак, відважний генерал тоді про це навіть не думав. 2 грудня 1805 р. відбулося грандіозний за своїми масштабами бій під Аустерліцем, що стало лебединою піснею для 3-ої антифранцузької коаліції. У цій битві дивізії Фріана доручалося здійснення досить складного відволікаючого маневру - повільного відступу, а потім стрімкого контрнаступу. Як завжди Фріан блискуче впорався зі своїм завданням. У призначений час його полки кинулися на ворога, під генералом були вбиті троє коней, але сам він не постраждав, та у черговий раз змінивши коня, очолив штикову атаку на Сокольніц, тим самим зім'явши лівий фланг російсько-австрійської армії. Після цієї битви Фріан нагороджується Великим Орлом ордена Почесного легіону.

У ході кампанії у Пруссії 1806 р. 3-й корпус Даву проявив чудеса хоробрості. День 14 жовтня обезсмертив імена не тільки «залізного» маршала, але й його відважних дивізійних генералів: Морана, Фріана та Гюдена. У той час як війська імператора Наполеона Бонапарта громили прусські армії князя Гогенлое під Йеною, корпус Даву поодинці розправився з 60-тисячною армією герцога Брауншвейзького. Завдяки цим двом битвам, які відбувалися в один день, Пруссія була розгромлена та вийшла з війни, а Даву отримав титул герцога Ауерштедтського та лаври кращого маршала-тактика Великої армії. Тим часом, театр військових дій змістився до Східної Пруссії, куди разом із 3-м корпусом вирушила й дивізія Фріана. Битви йшли одна за другою: Насельськ (24 грудня 1806), Голиміне (26 грудня), нарешті, кривава битва під Прейсиш-Ейлау (8 лютого 1807), в ході якої Фріан був поранений. Наступна поява на полі бою шурина Даву відбулася 19 квітня 1809 р. коли разом з дивізією генерала Луї Сент-Ілера під Тенгеном він завдав поразки західному австрійському корпусу. Під Екмюлем з 8 тисячами солдатів Фріан б'ється проти 30 тисяч австрійців, потім бере участь у облозі Регенсбурга. У Ваграмській битві його дивізія захоплює Нойзідльску вежу - ключ австрійської позиції. Сам Фріан під час атаки отримує поранення в плече уламком артилерійського снаряда.

1 квітня 1812 р. корпус Даву змінює свій номер з 3-го на 1-й, та як раніше, у складі кращого корпусу Великої армії генерал Фріан, разом зі своєю 2-ю дивізією, відправляється до Росії. Вже у розпал Російської кампанії, 17 серпня 1812, він отримує поранення під час штурму Смоленська, що не заважає йому взяти участь в одній з найвідоміших битв наполеонівської епохи, що сталася біля села Бородіно. До полудня 7 вересня дивізія Фріана залишалася у резерві. Потім генерал отримує наказ імператора взяти село Семенівське. У штиковому бою 15-й легкий полк, незважаючи на втрати, бере село, але ненадовго. Росіяни, зібравшись з силами, завдають контрудар та вибивають французів із Семенівського. У відповідь, впертий Фріан, не бажаючи миритися з невдачею, знову веде свої полки у атаку, та отримує поранення у груди. Його безстрашні піхотинці продовжують штурм ворожих позицій та, розтрощивши оборону російських військ, повертають собі село. Йоахім Мюрат, який на той час перебував у каре 33-го лінійного полку, був вражений хоробрістю цих героїв. Один з офіцерів сказав королю: «Сір, це солдати генерала Фріана!», маючи на увазі що інакше вони й не можуть себе вести. У ході бою, отримавши ще одне поранення - у ногу - Фріан здав командування дивізією. Поранений генерал повернувся до Парижу 11 січня 1813 р.

Повернувшись до Франції, Фріан отримав звання камергера двору. Однак скуштувати всіх принад мирного життя генералові не вдається, та у червні 1813 р. він повертається у діючу армію, де він мав очолити 4-у дивізію Молодої гвардії у Саксонії. 29 липня 1813 р. Фріан змінив генерала Розі на посаді командира дивізії Старої гвардії, разом з якою він боровся під Дрезденом та Ханау. З 16 листопада Фріан командує 2-ю піхотною дивізією Старої гвардії. 24 січня 1814 р. генерал завдає поразки противнику під Ровром. У лютому імператор передає Фріану 1-у дивізію Старої гвардії та на чолі її той бореться під Шампобером, Монмірайлем, Вошаном, Краоном, Лаоном, Реймсом, Арсі-сюр-Обом. При першій Реставрації генерал 18 липня 1814 отримує почесну посаду 1-го полковника піших гренадер Франції.

Наполеон зберіг за Фріаном його пост та, на додачу до всього, дарував генералу титул пера Франції. Луї Фріан, вірний солдатському обов'язку, відважно б'ється під Ліньі, та під Ватерлоо.У останній битві Імперії він особисто веде Гвардію в останню атаку на позиції англійців та отримує поранення у руку. Після другого зречення Наполеона, Людовик XVIII, не пробачивши Фріану зради, відправляє його у відставку. Так закотилася зірка одного з кращих дивізійних командирів французької армії. Помер він 24 червня 1829 року.

Ім'я Луї Фріана можна знайти серед 557 імен інших генералів епохи Революції та Першої імперії, що були викарбувані на стінах Тріумфальної Арки у Парижі.