Васильчиков Іларіон Васильович (1775 - 1847) — фаворит Миколи I, генерал від кавалерії, голова Комітету міністрів і Державної ради (1838-47), родоначальник княжої гілки роду Васильчикова. Воєначальник, доступний для гри у "Козаки 2: Наполеонівські війни" та "Козаки 2: Битва за Європу".
Ігрові дані[]
Народився у 1775 р.; на службу поступив у 1792 р., ставши вахмістром лейб-гвардії Кінного полку. Зробив досить швидку кар'єру (у 1793 р. - корнет, у 1799 р. - вже полковник), яка ще більше прискорилася за царювання Олександра, до якого був близький. У 1801 р став генерал-майором; з 1803 - шефом Охтирського гусарського полку. У кампанії 1807 р. брав участь у боях під Гюттштадтом та Пултуськом. У 1812 р. командував кавалерійською бригадою у боях під Миром, Романовому та Салтанівкою; у битві під Бородіним командував 12-ю піхотною дивізію у корпусі Раєвського. Непогано проявив себе на полі бою та отримав поранення, за що удостоївся чину генерал-лейтенанта та III ступеня ордена Св. Георгія. Після лікування отримав під командування 4-й кавалерійський корпус, на чолі якого воював під Малоярославцем, Тарутином та Вязьмою. Після переміщення бойових дій на захід проявив себе у боях під Баутценом, Дрезденом та Лейпцігом. У 1814 р. отримав посаду командувача кавалерією Сілезької армії; відзначився у боях під Ла-Ротьером, Шато-Тьєром та ін. Після остаточної перемоги над Наполеоном був на різних військових посадах, у т.ч. командира Гвардійського корпусу. У 1820 р. вийшов у відставку, але у 1831 р. очолив війська у Петербурзі та його околицях. Був одним з найбільш наближених людей до нового імператора - Миколи. З 1833 року - генерал-інспектор кавалерії, з 1838 - голова Державної ради та голова Комітету міністрів. Помер у 1847 р. у Петербурзі.
Історичний погляд[]
Народився в родині Василя Олексійовича Васильчикова (1754-1830) та Катерини Іларіонівни, уродженої Овциної (померла у 1832). Дитинство провів у новгородському маєтку Вибіті. Його сестра Тетяна була дружиною московського губернатора Д. В. Голіцина. Брати Дмитро та Микола Васильчикови - генерали.
Отримав домашню освіту. На службу вступив у 1792 році унтер-офіцером до лейб-гвардії Кінного полку. У 1793 р. проведений у корнети, а у 1801 р. був уже генерал-майором та генерал-ад'ютантом. За правління імператора Павла I у 1799 році був призначений дійсним камергером, що дозволило йому зблизитися з великим князем Олександром Павловичем. У 1803 р. призначений командиром Охтирського гусарського полку. У 1807 р. брав участь у боях під Сіроцком, Пултуськом та ін.
На початку кампанії 1812 р. постійно був у ар'єргарді 2-ї армії, до з'єднання її з 1-ю. Поранений під Бородіним, Васильчиков був підвищений до звання генерал-лейтенанта, потім призначений командиром 4-го кавалерійського корпусу, з яким брав участь у боях під Тарутиним та Вязьмою. Нагороджений орденом Св. Георгія 3-го кл. № 265 31 січня 1813 р.
У кампанії 1813 р. він був у боях під Бауценом, під Кайзерсвальдом (де вдруге поранений), під Кацбахом та Лейпцигом. Після Лейпцизької битви переслідував французів з кавалерією до самого Рейну. У 1814 р. Васильчиков відзначився у боях під Бриенном, Монміралем, Краоном, Лаоном та Фер-Шампенуазом. Нагороджений орденом Св. Георгія 2-го кл. № 61 17 січня 1814 р.
У 1817 р. Васильчиков став командуючим окремим гвардійським корпусом, яким й був начальником протягом 5 років. У 1823 р. він проведений у генерали від кавалерії.
У 1821 році став членом Державної ради. У 1826-1827 роках - член комітету для розгляду дій комісаріатського відомства у 1819-1825 роках. Також був членом комітету «6 грудня 1826 року».
Під час повстання декабристів 14 (26) грудня 1825 року на Сенатській площі знаходився біля імператора Миколи I та переконав його прийняти жорсткі заходи проти повсталих, наполіг на застосуванні картечі. Хоча серед повсталих знаходився його далекий родич Микола Олександрович Васильчиков (1799-1864). Входив до складу Верховного кримінального суду у справі декабристів.
У 1828 році в ході російсько-турецької війни супроводжував імператора Миколу I в поїздці у діючу армію, де взяв участь у військовій раді, на якій було прийнято рішення про Забалканський поход російських військ. У 1831-1838 роках - командувач військами у Санкт-Петербурзі та околицях. Іменним Найвищим наказом, від 6 (18) грудня 1831 року, член Державної ради, генерал-ад'ютант, генерал від кавалерії Іларіон Васильович Васильчиков зведений, з його потомством, у графську гідність Російської імперії. У 1833 році призначений генерал-інспектором кавалерії та шефом Охтирського гусарського полку.
У 1838 році призначений головою Державної ради та Комітету міністрів. Рік по тому, іменним Найвищим указом, від 1 (13) січня 1839 року голова Державної ради та Комітету міністрів, генерал-ад'ютант, генерал від кавалерії, граф Іларіон Васильович Васильчиков зведений, з його потомством, у князівську гідність.
Васильчиков був одною з найбільш довірених осіб Миколи I, що входив у найближче коло його спілкування. На похоронах Васильчикова був присутній сам імператор, спадкоємець та всі великі князі.
Історичні особистості із Козаки 2: Битва за Європу | |
---|---|
Польща |
Карл Княжевич • Вінцент Корвін Красинський • Юзеф-Антоній Понятовський • Йосип Зайончек |
Іспанія |
Франсіско Ксавьєр Кастаньос-і-Арагонес • Франсіско Баллестерос • Мігуель Рікардо Де Алава • Франсіско Еспос-і-Міна |
Союз Рейна |
Карл Фрідріх Вільгельм Фон Герсдорф • Ернст I • Адам Людвіг Фон Охс • Вільгельм I Вюртембергський |